Про право дитини на недоторканість

Кожна людина має право бути самою собою. У кожної є право на свободу думок і почуттів, на спілкування та вподобання. Також право на недоторканість особистих речей.Тільки в цьому випадку людина може почувати себе психологічно комфортно і безпечно. Дитина — теж людина, отже, вона має усі ці права. Але як визначити межі психологічного простору дитини, встановити стосунки, комфортні для неї?
Небезпечними крайнощами є як повний симбіоз дитини і батьків, коли вважається, що усі їх думки, інтереси, цінності і смаки співпадають, так і надмірна віддаленість дитини від батьків, їх відчуження від неї, що межує з холодністю і неприйняттям.
Визнання особи дитини розпочинається з уточнення психологічної дистанції, комфортної як для батьків, так і для дитини. Це означає, що батьки із самого початку дають дитині можливість мати відмінні від їх власних думки і погляди, вибирати друзів і власну територію.
Як встановити вірну психологічну дистанцію?
Звичайно, вона залежить від віку дитини, її індивідуальних особливостей, складу сім’ї. Але зазвичай, спостерігаючи за дитиною, можна встановити, яка дистанція між нею і батьками є комфортною саме для неї. Відчуття «я сам», і «моя територія» дуже індивідуальні. Для однієї — це усього лише право вибирати, яку телепередачу подивитися, яку книжку шанувати, який одяг надіти. А для іншої — це право вибору друзів, сфер діяльності, способу життя. Залежно від цього діти по-різному сприймають вторгнення на територію, яку вважають своєю. Якщо дошкільник вислизає з маминих обіймів,стирає сліди її поцілунків, це ознака того, що вона занадто настирно і інтенсивно вторгається в його психологічний простір. Помітивши це, не слід докоряти дитині в недостатній любові, ображатися на неї. Краще заспокоїти дитину, злегка «відсунутися» — з повагою до її особистої території.
Потрібно завжди звертати увагу, де знаходитися дитина, коли вся сім’я разом: там же, де всі, або у своїй кімнаті? Можливо, присутність в кімнаті усієї сім’ї викликає у неї занадто інтенсивне переживання. І, пішовши до своєї кімнати, вона намагається просто звільнитися від нього.
З’ясуйте, чи подобатися дитині кімната, місце, яке їй відведене в квартирі. Якщо виявиться, що не подобається, постарайтеся знайти можливість розв’язати цю проблему. У будь-якому випадку у дитини має бути в квартирі своя власна територія, абсолютно безпечна для неї. У неї має бути місце, де вона може зберігати свої іграшки, інші речі, не побоюючись, що хтось може на них зазіхнути. Нехай це буде не окрема кімната, а шафа, полиця або хоч би один ящик. Але цей ящик – її власний.
Дитина має бути упевнена, що ніхто, навіть його власна мама! — не загляне туди без її дозволу.

Джерело «Шкільний психолог» 2007 №13, стор.25
З книги С.К.Нартова- Бочавер та ін.