Дитячий сміх, дитяча радість – що може бути прекрасніше? Адже це дарує нам стільки розчулення та приємних переживань! Хто спонукає нас усміхатися навіть за найскрутніших обставин? Звичайно ж, діти.
Попри те, що людина розвивається індивідуально, практично кожен із нас не обходиться в своєму розвитку без вікових кризових явищ, надто в дитинстві. Кожна криза закінчується новоутворенням, які стосуються її соціального зростання, зміни видів діяльності, новим етапом мовленнєвої діяльності. Внаслідок криз дитина отримує нові знання про себе і свої здібності, проявляє нові риси вдачі. Але якщо вона не може вийти з кризи вчасно, то настають порушення в розвиткові.
Батьки повинні підготуватися до такого повороту подій заздалегідь, щоб зустріти труднощі росту у всеозброєнні. Деякі діти переносять такі періоди спокійно, а в інших псується характер, впертість, неслухняність, капризування, підвищена конфліктність, які малюк надзвичайно яскраво і показово проявляє.
Головне питання, на яке дитина відповідає собі в кризовий період – «хто я?», «що я можу?». Криза така ж неминуча , як і необхідна, адже розвиток дитини виходить на новий ступінь, будучи закономірним завершенням поступового накопичення поведінкових змін.
Активніше заохочуйте і підтримуйте прагнення дитини до нового, дорослішого становища в суспільстві, усіляко вітайте самостійність дітей – це сприяє розвиткові їхнього інтелекту та ініціативи.
Дитина дошкільного віку проходить в своєму розвитку 4 кризи:
Криза новонародженості;
Криза першого року життя;
Криза третього року життя;
Криза шостого – сьомого року життя.
Криза третього року життя — усвідомлення власного «Я». Вона є найголовнішою і найскладнішою протягом всього періоду дорослішання. До трьох років дитина уявляє себе з мамою єдиним цілим – іще дуже міцні «нитки» періоду вагітності та годування грудьми. Вона вже відокремлена фізично, але ще не відокремлена психічно від людей, які оточують її. Але на порозі трьох років дитина раптом розуміє, що вона – одна людина, а вона сама – абсолютно інша. Перебудовується соціальна позиція дитини по відношенню до її оточення, до авторитету матері й батька. Вона починає прагнути самостійності. У цьому віці найчастіше можна почути від дітей «я сам», «пусти». Необхідно надати маленькій дитині ту самостійність, до якої вона прагне. Відмінною ознакою цієї вікової кризи виступає ознака неслухняності: дитина не робить щось саме тому, що її про це просили.
Віковім кризи закономірні та необхідні для розвитку дитини. Тому дуже важливо, щоб батьки з розумінням ставилися до дитини.
Варто знати:
Період впертості починається приблизно з півторарічного віку;
Як правило, ця фаза закінчуються до 3-4 років;
Пік кризи припадає на 2,5 – 3 роки;
У хлопчиків прояви впертості сильніші, ніж у дівчаток;
Дівчатка вередують частіше, ніж хлопчики;
Якщо діти після 4 років усе ще продовжують капризувати, то найімовірніше йдеться про фіксовані прояви такої поведінки.
Поведінка батьків під час кризи:
Не варто надавати великого значення упертості та примхливості.
Коли дитина капризує, намагайтеся бути поруч, щоб вона бачила, що ви її чуєте;
У цей час дитині марно щось доводити. Лаяти її немає сенсу, ляпанці ще більше її розбурхають;
Поведінка з дитиною має бути послідовною. Якщо сказали «Ні», будьте стійкі;
Стримуйте себе навіть тоді, коли дитина вередує чи проявляє впертість у громадських місцях. Тут допоможе одне: треба взяти дитину на руки й відвести геть;
Не намагайтесь залучувати сторонніх, істеричність та примхливість розрахована на сторонніх;
Відволікайте дитину від негативних переживань, переключайте її увагу на позитивні емоції.