Діти раннього віку — чарівні істоти. Вони діяльні, допитливі, щирі, кумедні. Спостерігати за ними — одне задоволення. Коли дитині добре і спокійно, він швидко розвивається. Що ж для цього потрібно? Перш за все — забезпечити внутрішнє емоційне благополуччя малюка.

Дитячий сад це новий період у житті дитини. Для нього це, насамперед перший досвід колективного спілкування. Нову обстановку, незнайомих людей не всі діти приймають відразу і без проблем.

Одні діти приходять у групу впевнено, уважно розглядають навколишнє, вибирають, чим їм зайнятися, і починають грати. Інші роблять це з меншою впевненістю, більше спостерігають за вихователем і виконують запропоновані їм дії. Треті проявляють по відношенню до вихователя негативізм, відхиляють всі пропозиції, бояться не тільки розлучитися, але і відійти від мами, багато і голосно плачуть. Чим же все пояснюється таке різне поведінку дітей?

Причини можуть бути різними:
— відсутність в родині режиму, що збігається з режимом дитячого закладу;
— наявність негативних звичок ( смоктання соски при укладанні);
— невміння зайняти себе іграшкою;
— несформованість необхідних культурно — гігієнічних навичок.

Проте головною і основною причиною такої поведінки є відсутність у дитини досвіду спілкування з дорослими і дітьми. Навчити дитину вступати в спілкування з дорослими і дітьми — важливе завдання в процесі адаптації до дитячого саду.

Ступені адаптації

Залежно від тривалості адаптаційного періоду та поведінки дитини можна виділити різні ступені адаптації малюка до до­шкільного закладу. 

Легка (фізіологічна, природна) адаптація — поведінка дитини нормалізується протягом 10—15 днів. Малюк починає спокійно чи радісно ставитися до дитячої групи. Настрій бадьорий, проявляє зацікавленість довколишнім, у поєднанні з незначним ранковим плачем. Апетит і сон може погіршуватися, проте не дуже і на кінець першого тижня стає звичайним. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Стосунки з рідними за легкої адаптації у дитини не порушуються, малюк легко прощається вранці, швидко відволікається, його цікавлять й інші дорослі, він доволі активний. До дітей в групі може бути байдужим або зацікавленим. Інтерес до навколишнього поновлюється впродовж 2-3 тижнів з допомогою дорослого.

Мова загальмовується, але дитина відгукується і виконує певні прохання чи вказівки дорослого. До кінця першого місяця поновлюється активне мовлення.

Зниження захисних сил організму значно не виражено і до кінця 2-3 тижня відновлюється. Хворіє не більше разу на місяць, тривалістю не більше десяти днів, без ускладнень.

Середня адаптація поведінка дитини нормалізується протя­гом 15—30 днів. Малюк худне, хворіє, але не важко, без усклад­нень; більш-менш терпимо переносить «походи» в дитячий садок, може інколи недовго поплакати. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостійні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Сон і апетит нормалізується лише через 20-40 днів, якість їх теж незадовільна. Настрій нестійкий впродовж всього місяця, значно знижується активність: малюк стає плаксивим, малорухливим, не намагається досліджувати нове оточення, не використовує набутих раніше побутових навичок. Мова або не використовується, або знижується. У грі дитина також не застосовує набутих на­вичок, гра ситуативна. Всі ці зміни тримаються протягом 5-6 тижнів.

Ставлення дитини до близьких – емоційно-збуджене (плач, крик під час розлучення). Ставлення до дорослих вибіркове. Ставлення до дітей, як правило, байдуже, проте може бути й зацікавленим.

Захворюваність – до двох разів, терміном не більше 12 днів, без ускладнень. Вага не змінюється або дещо знижується.

Важка адаптація — триває від 2 місяців і більше. У цей період у дитини спостерігаються погіршення апетиту, аж до повної відмови від їжі, порушення сну і сечовипускання, різкі перепади настрою, часті зриви й вередування. Крім того малюк дуже часто хворіє (хвороба нерідко пов'язана з неба­жанням дитини йти в дитячий садок). Такі діти в колективі відчувають себе невпевнено, майже ні з ким не граються. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

Звикання до дошкільного навчального закладу залежить також від типу темпераменту. Гірше за інших почуваються діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дитячого садка: не можуть швидко одягнутися, зібратися на прогулянку, поїсти. Найлегше пристосовуються діти-сангвініки.

Ускладнюючим чинником адаптації слід також назвати і конфлікти в сім’ї, нетовариськість батьків. Діти мимоволі засвоюють негативні риси поведінки батьків, що ускладнює їхні стосунки з однолітками. Вони поводяться невпевнено і нерішуче, багато хвилюються, тому не можуть бути легко прийнятими в групі.

Отже, адаптація до дитячого садка відбувається неоднаково у різних дітей, відповідно до віку, типу вищої нервової системи, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, родинних взаємин, рівня розвитку в дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері.