0_6fc4d_53354114_L  Процес формування мовленнєвої діяльності проходить подовжений і складний шлях розвитку. Становлення зв'язного мовлення відбувається поступово з розвитком мислення і пов'язане з ускладненням дитячої діяльності і формами спілкування з оточуючими людьми.

     Розвиток соціальної функції мови починається з того часу, коли вона стає засобом спілкування, тобто тоді, коли дитина починає розуміти звернене до неї мовлення і використовує його для вираження своїх думок, почуттів, волевиявлень. Але вже у підготовчому періоді розвитку мовлення, на першому році життя, у процесі безпосередньо-емоційного спілкування з дорослим, де виражаються ще тільки різноманітні почуття, закладаються основи майбутнього зв'язного мовлення.

     Розуміння мовлення має величезне значення у наступному розвитку дитини, є початковим етапом у розвитку функції спілкування. У віці 8 місяців дитина оволодіває елементарним розумінням мовлення, заснованому на розрізненні тільки його ритмо-інтонаційного складу. Але у віці 10-11 місяців починається якісно новий період у розвитку розуміння мовлення дитиною, заснований на сприйманні і розрізненні звукового складу слів. Складається особливий тип спілкування, під час якого дорослий говорить, а дитина відповідає мімікою, жестами, рухом.

     На основі розуміння починає розвиватися активне мовлення дітей. Дитина наслідує звуки і звукосполучення, які вимовляє дорослий, сама привертає увагу дорослого до себе, до будь-якого предмета. Період від 11 місяців до 2 років характеризується розширенням пасивного словника та появою слів у власному мовленні. Перші осмислені слова здебільшого виражають бажання і потреби дитини, але у другій половині другого року життя слова починають слугувати для малюка позначеннями предметів (дитина навчається розрізняти слова за звучанням, співвідносити звучання з конкретним предметом або його якістю). Дитина дуже швидко опановує не тільки конкретним значенням слова, але і його узагальнювальною функцією: слово починає співвідносити не з окремим індивідуальним предметом, а з цілим класом предметів, що передбачає певний рівень розвитку інтелектуальної діяльності. З цього часу дитина починає використовувати слова для звернення до дорослого і набуває можливості за допомогою мовлення вступати у свідоме спілкування з дорослим. Мовлення у цей період виступає у двох основних функціях: як засіб встановлення контакту і як засіб пізнання світу.

     На третьому році життя швидкими темпами розвиваються як розуміння мовлення, так і активне мовлення, різко зростає словниковий запас, ускладнюється структура речень. Здебільшого спілкування дитини з дорослим відбувається у сумісній з ним діяльності, а отже ситуативно. Це надає мовленню особливої форми — форми ситуативного мовлення, яке має у більшості випадків діалогічний характер. Ситуативне мовлення більше виражає, ніж висловлює. Його смисловий зміст зрозумілий лише у зв'язку з ситуацією. Контекст замінюють жести, міміка, інтонація. Діалогічна форма мовлення дитини раннього віку є виявленням недостатньої самостійності дитини, невідокремленості її діяльності від діяльності дорослих. Але вже у цьому віці діти враховують у діалозі при побудові своїх висловлювань те, як їх зрозуміють співрозмовники.

      У дошкільному віці зміна образу життя дитини, виникнення нових відносин із дорослими і нових видів діяльності (творча рольова гра, зображувальна діяльність, конструювання, елементарні форми трудової діяльності) приводять до диференціації функцій і форм мовлення. Виникають нові завдання спілкування, що полягають у передачі дитиною дорослому своїх вражень, одержаних поза безпосереднім контактом з дорослими. Виникає форма мовлення — повідомлення у вигляді розповіді про пережите і бачене. Під час колективної діяльності, в залежності від її характеру, виникають завдання інструктування, оцінки тощо. На цій основі продовжується розвиток діалогічного мовлення і виникають нові його форми: вказівки, оцінки, пояснення, узгодження дій тощо.

      Поступово відбувається відділення мовлення від безпосереднього практичного досвіду. Паралельно з розвитком комунікативної і пізнавальної функцій у дитини починається засвоєння мови як регулятора її поведінки, розвивається регулятивна функція. Нарешті, дитина навчається користуватися своєю мовою для планування власної поведінки, з'являється планувальна функція мови — найвища форма володіння мовою.

      Під впливом розширення кола спілкування і пізнавальних інтересів дитина оволодіває контекстним мовленням, яке характеризується тим, що його зміст розкривається у самому контексті і тим самим стає зрозумілим для слухача, поза залежністю від урахування ним тієї чи тієї ситуації. У одних і тих самих дітей мовлення може бути то більш ситуативним, то більш контекстним у залежності від завдань і умов спілкування. Перехід від ситуативного мовлення до контекстного, за думкою Д.Б.Ельконіна, відбувається до 4-5 років. Разом з тим елементи зв'язного монологічного мовлення з'являються вже у 2-3 роки. До закінчення дошкільного віку обидві ці форми мовлення співіснують і дитина користується то однією, то іншою формою в залежності від потреб.

       У процесі розвитку дитини перебудовуються форми зв'язного мовлення. Переказ книжок, розповіді про цікаві факти, або описування предмета не можуть бути зрозумілі слухачем без зв'язного викладу. Дитина починає сама до себе ставити певні вимоги і намагається наслідувати їм під час побудови розповіді. Перехід до контекстного зв'язного мовлення відбувається у тісному зв'язку з оволодінням словниковим складом і граматичною будовою мови. Засвоєння рідної мови створює передумови для довільного використання всіх її засобів і робить можливим перехід до все більш зв'язних форм висловлювань.

      Діти 4—5 років активно вступають у розмову, можуть переказати короткі оповідання, самостійно розповідають за іграшками та картинками. Але разом з тим мовлення їх ще не досконале. Вони не вміють правильно сформулювати питання, доповнити і виправити відповіді товаришів. Їх розповіді копіюють зразки дорослого, містять порушення логіки, речення часто пов'язані суто формально.

      У старшому дошкільному віці діти здібні активно брати участь у бесіді, достатньо повно і точно відповідати на питання, доповнювати відповіді інших, формулювати питання. Характер діалогу дітей залежить від складності завдань, які вирішуються у спільній діяльності.

     Удосконалюється і монологічне мовлення: діти освоюють різні типи зв'язних висловлювань (опис, розповідь, міркування) з опорою на наочність та без такої. Ускладнюється синтаксична структура дитячих розповідей, збільшується кількість складносурядних та складнопідрядних речень. Але разом з тим у значної частини дітей ці уміння не є стійкими. При стихійному мовленнєвому розвитку тільки невелика кількість дітей досягає достатньо високого рівня. Зв'язного монологічного мовлення та мовленнєвого спілкування потрібно цілеспрямовано навчати.