Важливим завданням мовленнєвого розвитку дітей є виховання звукової культури мовлення. Під звуковою культурою мовлення слід розуміти не лише правильну і чітку вимову всіх звуків рідної мови, правильний наголос, а й уміння користуватися силою голосу, правильний темп, інтонацію, виразність мовлення, мовленнєве дихання та гарий фонематичний слух.

       Мовлення дітей дошкільного віку характерне неправильною вимовою звуків: «Кіска зловила миску» (кішка зловила мишку), «лямпочка», «тамвай» (лампочка, трамвай), «суба» (шуба). Це закономірне явище. Більшість дітей не може самостійно опанувати правильну вимову звуків, потребує допомоги дорослих. Але не всі батьки приділяють цьому серйозну увагу. Декому з них навіть подобається спотворена вимова звуків, і вони намагаються розмовляти з дитиною «по-дитячому», повторюючи  її помилки.

         Так, Тарасик двох з половиною років називає себе «Таясиком», рибу — «іпкою».

Мати ласкаво звертається до малюка:

—  Таясик, ти іпки хочеш? Хлопчик несподівано відповідає:

—  Іпки не хоцу, я іпки хоцу.

Мати здивована: хоче чи не хоче син риби?

        Справді, чому Тарасик так сказав? Відповідь проста — хлопчик не розуміє мови батьків, які намагаються говорити з ним «по-дитячому», він добре знає, що таке «риба» і намагається вимовити саме це слово, хоча в нього воно не виходить. А що таке «іпка» в мові дорослих, малюку невідомо, тому він і заперечує, що «іпки», невідомої йому, він не хоче, а хоче «іпки» — риби.

     Батьки вважають, що прийде час, і дитина сама навчиться говорити. Якщо ж малюк продовжує говорити (рік-два) з помилками, вони дивуються: «Чому це ти до цього часу не навчився вимовляти «р», треба вчитись. Он Наталка давно вже правильно говорить, а ти не хочеш: Скажи «рука», «трактор». Тарасик зніяковіло повторює: «лука», «тлактол».

       Допомогу дітям з важкими вадами мовлення надають спеціалісти-логопеди. Нечітку або неправильну вимову окремих звуків шляхом систематичних вправ з малюком можуть виправити батьки. Не можна вимагати від дошкільника своїми власними зусиллями усувати хиби звуковими — малюку це не під силу. Щоб своєчасно виправити вимову, батьки повинні знати ті недоліки звуковимови, які найчастіше зустрічаються в дитячій мові.

 Розрізняють три види неправильної звуковимови:

 1.Пропуск звуків (ампа замість «лампа»);

 2.Заміна звуків (вампа замість «лампа»);

 3.Спотворення звуків (льямпа).

         Пропуск звуків характерний майже для всіх дітей віком до З років. Якщо дитина в одному слові в поєднанні з голосним вимовляє певний звук, а в другому — в поєднанні з приголосним його випускає, то це ще не є дефектом мови. Наприклад, в слові «молоток» дитина правильно вимовляє звук «т», а в слові «стіл» випускає — «сіл».  Деякі діти  можуть   випускати   цілі   склади з важкими звуками. Найчастіше пропускаються сонорні — р, л; шиплячі та свистячі: ш, ж, ч, щ, с, з, ц та звуки к і г. Наприклад: рука — уа, зуб — уб, щука — ука, чай — ай, трамвай — тамвай, мотоцикл — моцикл. Такі пропуски, якщо батьки систематично не працюють з дітьми, можуть тривати до 6—7 років.

         Протягом дошкільного віку зустрічаються заміни одного звука іншим. Якщо батьки неуважні до звуковимови дитини, то такі заміни можуть залишатись надовго і з ними дитина може піти до школи. В мовленні дошкільнят найчастіше зустрічається заміна:

— шиплячих ш, ж, ч свистячими с, з, ц (шуба—суба, жук — зук, чай — цай);

— свистячих с, з, ц шиплячими ш, ж, ч (сани — шани, зима — жима, цвях — чвях);

— шиплячих і свистячих ш, ж, ч, с, з, ц звуками ф, в, т, д (сад — фад, шапка—фапка, жук — вук, шило — тило, шуба — фуба);

— звуків  к, г звуками т, д (кулак — тулак, гуска — дуска);

— звука р звуками л, й (рука — лука, рама — йама), звука л звуками р, ль, й (мило — миро, мильо, мийо);

— звуків р, л звуками в, г (рак—вак, лоб — воб, рама — гама).

         До порушення звуковимови належить і спотворена вимова звуків, неправильна їх артикуляція. Діти 3-4 років пом’якшують всі приголосні звуки (льозецька — ложечка, мамоцька — мамочка). Спостерігається нечітка вимова приголосних звуків, наближення одного звука до іншого, їх уподібнення (собака — бабака, гулять — лялять), що призводить до спотворення слова. Досить часто зустрічається міжзубна вимова звуків с, з, ц, ш, ж, ч, щ, т, н, д, л; бокова вимова звуків з, с, ц, ш, ж, щ, р; носова вимова с, з, ц, ш, ч, ж, щ, л, р. Така вимова звуків, якщо своєчасно не звернути на неї увагу, може залишитись на все життя.

       Гарна і правильна вимова звуків залежить від багатьох чинників. Значну роль відіграють індивідуальні особливості дитини, стан її психічного розвитку. Щоб засвоїти звук, його слід правильно почути і відтворити.

      Сприймання і вимова звуків здійснюється мовленнєвим апаратом. Мовленнєвий апарат людини складається з периферійного й центрального відділів. Розглянемо роботу периферійного відділу. До нього входять три частини: дихальна, голосова та артикуляційна.

     Дихальна (легені з системою дихальних м’язів, бронхи, трахея) частина подає струмінь повітря, необхідний для утворення голосу та мовленнєвих звуків, вона виконує роль нагнічувача повітря. У голосовій частині  (гортань з голосовими зв’язками) утворюється голос. До артикуляційної частини належать глотка, носоглотка, носова і ротова порожнини. В ній підсилюється голос та утворюються мовленнєві звуки. У вимові звуку беруть участь язик, губи, м’яке піднебіння, нижня щелепа.

    Отже, вимова звуку потребує злагодженої роботи всіх органів мовленнєвого апарата. Недоліки вимови звуків можуть бути зумовлені пошкодженням центрального (головний мозок) або периферійного відділів мовленнєвого апарата внаслідок інфекційних хвороб або вроджених вад (неправильне розташування зубів, розщеплення верхньої губи або піднебіння та ін.). У таких випадках потрібне втручання  спеціалістів:  логопедів  та  лікарів.

    Але у більшості дітей дошкільного віку вади звуковимови спостерігаються і тоді, коли немає пошкоджень мовленнєвого апарата. Вони пояснюються особливостями його будови.

     Які ж особливості мовленнєвого апарата дітей дошкільного віку?  В мовленнєвому апараті дошкільника голосові зв’язки та гортань коротші, ніж у дорослого. Язик також менш рухливий і гнучкий, до того ж, він займає значно більшу частину ротової порожнини, ніж у дорослого. Цим і пояснюється дзвінкий голос дітей та пом’якшеність звуків. У дітей 6—7 років під час заміни молочних зубів на постійні спостерігається шепелявість. Загальною причиною хиб звуковимови є недосконала робота центральних апаратів слуху і мовлення, які знаходяться в корі головного мозку. Дошкільники не завжди виразно сприймають на слух мовленнєві звуки. Рухи їх мовленнєвих органів неточні, недосконалі. Цим можна пояснити нестійкість вимови дітей середнього дошкільного віку (4—5 років). Звуковимова найчастіше залежить і від правильного дихання. Розрізняють два види дихання — мовленнєве і немовленнєве.

   Оскільки у дошкільників невеликий об’єм легенів, слабкі дихальні м’язи, мовленнєве дихання неглибоке, часте, вдих поривчастий, іноді судорожний, шумний, з різким підніманням плечей, вдих перед кожним словом, в середині слова (за А. С. Фальдберг). Визначити вади звуковимови під час невимушеної розмови іноді важко. В такому разі можна підібрати картинки, предмети та іграшки на певний звук. При цьому намагатись підібрати такі слова, в яких би необхідний звук стояв на початку, в кінці слова, в поєднанні з голосною і приголосною.

Наприклад:

на звук ж— жук, їжак, корж

на звук р — рак, сир, трактор

на звук л — лоб, мило, віл

на звук б—булка, риба, дуб.

         Запропонувати дитині вимовити слідом за дорослим окремі звуки: ш, ж, р, л…. З’ясувавши недоліки звуковимови, можна починати їх виправлення.

       Виправлення недоліків звуковимови та формування правильної і чіткої вимови звуків повинно набути характеру певної системи. В неї входять насамперед допоміжні вправи з розвитку мовленнєвогослуху та слухової уваги, мовленнєвого дихання, гімнастики язика (артикуляційна гімнастика), вправи та ігри на розвиток мовленнєвого слуху і слухової уваги.

Приклади деяких ігр для розвитку мовного слуху та слухової уваги:

         Гра «Впізнай звук». Підібрати слова з близькими за звучанням звуками (ш, с, з ,ц, ж) і запропонувати дитині: «Я буду називати слова, а коли почуєш в слові звук «ш», плеснеш в долоні». Дорослий, називає слова: «сумка», «шум», «суп», або слова на звук «ж» («жук», «зуб», «жінка», «замок»), дитина ж плескає в долоні, тільки почувши потрібний звук.

 Гра в «Телефон». В цій грі повинні взяти участь всі члени сім’ї: дорослі і діти. Для гри підбираються слова з шиплячими (ж, ш, ч, ш) та сонорними звуками (р, л, м, н). Ведучий (може бути і дитина) говорить пошепки слово на вухо, яке передається далі, останній вголос називає почуте слово. Якщо слово спотворене, з’ясовується, хто неправильно почув слово.

 Гра «Доручення». На віддалі 5—6 метрів дитині дається пошепки доручення принести потрібну   річ.   Наприклад: «Принеси   мені миску», «Принеси Мишку», або «Покажи зуби…, губи… ».

     Аналогічно проводиться ігрова вправа «Впізнай, яке я слово сказала». Дорослий на певній віддалі (6—7 м) вимовляє впівголоса слово, дитина його повторює.

      Корисним для розвитку слухової уваги є вправи типу «Послухай, про що говорить кімната» (хтось стукнув, рипнули двері, бій чи хід годинника, шум мотора холодильника, булькіт води в крані…), «Послухай, про що говорить вулиця, парк, ліс» (спів пташок, шум вітру, голоси людей…).