Ваша крихітка, ваш доброзичливий малюк перетворився на нестерпного тирана? Вимогливого, нетерплячого, який вміє бігати, штовхатися, кидатися, щипатися, кусатися і на будь-яку пропозицію чи прохання відповідати твердим «ні»?

Спалахи істерики та впертості з киданням на підлогу предметів та іграшок, криком і навіть нападами задухи (коли дитина затримує дихання до тих пір, поки не виконають її бажання) – нормальне явище в житті маленької дитини, яка ще не вміє висловлювати свої потреби та смуток словами. Істерики трапляються зі всіма дітьми. Це не є порушенням поведінки, а нормальна здорова розрядка стресу та розчарування.

Дослідження твердять, що плач є допоміжним засобом, щоб звільнитися від напруги, він знижує артеріальний тиск, і разом із сльозами виводить з тіла пов’язані зі стресом хімічні речовини, відновлюючи тим самим хімічний баланс організму.

Істерики зазвичай з’являються у віці 1,5-2 роки, в період, коли у дитини формується самосвідомість (усвідомлення власного «Я»). Малюки в цьому віці починають розуміти все більше і більше з тих слів, що вони чують. Проте їх мовні здібності ще досить слабкі для того,щоб озвучити свої переживання, бажання та потреби, які вони починають усвідомлювати. З розвитком самосвідомості у дворічних дітей з’являється потреба робити певні речі самостійно  і приймати свої власні рішення. Вперше ви можете це помітити, коли дитина грає в кубики, пірамідки чи будує  башту з піску і в неї щось не виходить. Ви намагаєтеся їй допомогти, на що отримуєте бурхливу відсіч – дитина не хоче приймати вашої допомоги і хоче все робити самостійно. Зазвичай бурхливі істерики проходять до 4 років, хоча іноді можуть затягнуться і до більш пізнього віку (у цьому випадку вам варто звернутися до фахівця).

Що робити?

 Коли у дитини починається істерика, вона не здатна чути пояснення, причини, домовленості. Через це вона відповідає обуренням на ваші крики та погрози. Чим більше ви кричите, намагаючись зупинити істерику, тим голосніше істерика. Якщо ви намагаєтеся вдарити малюка по сідничкам, можете отримати відповідну реакцію. Для дітей те, що дозволяє собі дорослий, є моделлю для наслідування, тому в логіці дитини те, що робите ви – може й вона. Дитина не просто наслідує. Для неї ваша реакція є прикладом, як можна долати злість, розчарування, коли щось відбувається не так, як хочеться. Те, що дійсно працює під час істерик малюка (втихомирює бурю емоцій) і одночасно є хорошим прикладом для наслідування, – це просто спокійно знаходиться поруч з дитиною, чекаючи, поки буря вщухне сама по собі.

Істерику легше запобігти, ніж зупинити!

 Бажання у дитини найчастіше виникають спонтанно, в залежності від того, що вона зустрічає на шляху. Тому, щоб не стати заручником бажань, які знову і знову змінюються, перед тим, як вийти на прогулянку (або інше місце), підготуйте дитину, склавши разом з нею маршрут і план дій. Наприклад, куди ми підемо гуляти сьогодні: на майданчик, який біля нашого будинку чи в парк? При цьому емоційно привабливіше для дитини ви виділяєте той варіант, який є бажаний для вас. Наприклад, там буде багато діточок, ми зможемо погодувати голубів і там буде пісочниця, ти ж любиш грати в пісочок (підкресліть те, що любить дитина). Ми підемо з тобою пішки чи поїдемо на тролейбусі? І так далі … Коли ви виходите з дому, намагайтеся  утримуйте увагу дитини розповідями про те, куди ви йдете і як саме, щоб ваша домовленість залишалася для нього актуальною і бажаною. Весь час підкреслюйте емоційно те, що буде цікаво самій дитині. Якщо ви поспостерігаєте за матусями та їх малюками, то зауважите, що у самих балакучих мам найспокійніші діти і вони швидше за все перестають плакати. Переважно діти плачуть у мовчазних татусів, які не пояснюють або мало пояснюють дітям що, як і чому. Найчастіше вони коротко звертаються до дитини, кажучи: «не плач», «не лізь», «не бийся», «неможна»! Від цього світ малюка стає не дуже зрозумілим і повним заборон.

Другий секрет запобігання істерики в тому, що малюки дуже сильно схильні до ритуалів. Зазвичай вони люблять ходити однією й тією ж дорогою, одягати один і той самий одяг, робити якісь схожі дії. Не лякайтеся. Це не ознаки аутизму, це нормально для маленьких дітей, вони роблять те, що їм знайоме, те, до чого вони звикли, і лише поступово розширюють перелік звичних для них дій. Враховуючи цю схильність маленьких дітей, більшість їх бажань можна передбачити. Якщо ви не хочете, щоб перед кожною прогулянкою ваша дитина вимагала від вас печиво або сік на прогулянці, не повторюйте цю пропозицію більш ніж дві прогулянки поспіль, краще пропонуйте щоразу щось новеньке, але не менш цікаве для малюка. Якщо все-таки ця традиція вже закріпилася, не зліться на дитину за те, що черговий раз вона влаштовує вам істерику: «хочу печиво», або пішли в магазин. Будьте готові до цього, і, так як ви вже один раз погодилися з цим, не заперечуйте це зараз. Навпаки, можете використовувати це на свою користь, наприклад, ми сходимо погуляємо, і на зворотному шляху купимо печиво, бо зараз нам нікуди його покласти тощо. Таким чином, ви навчите малюка ще виробляти силу волі, терплячість та довгострокову перспективу. Тільки не забудьте виконати свою обіцянку на зворотному шляху!

Зверніть увагу на те, коли частіше за все у малюка трапляються істерики. Так вони не стануть для вас несподіванкою. Діти часто вередують, коли хочуть їсти, пити, втомлені, хочуть спати, занадто збуджені.

Ще одним імовірним провокатором істерик може бути телебачення чи відео, навіть якщо це дитячі мультики. Вони можуть стати джерелом стресу, збудження, страхів, особливо для маленьких дітей. Тому враховуйте це та регулюйте час, проведений за телевізором.

Дослідження також зазначають, що посилення вередливості та плаксивості часто передує оволодінню новими навичками. В такому випадку вони стають наче передвісниками нового етапу розвитку малюка.

Погоджуватися з малюком (з його бажаннями) для  запобігання істерик можна майже завжди, коли виконання бажань дитини не містить потенційної небезпеки і не може завдати шкоди її здоров’ю або здоров’ю оточуючих. У зв’язку з цим батькам варто замислитися, чи завжди варто вимагати слухняності заради самої слухняності?

Пам’ятайте, хто з вас дорослий!

Неважливо, як довго триває істерика. Не вдавайтеся до безглуздих вимог чи переговорів з дитиною, яка заходиться криком! Особливо виникає бажання піти на поступки вимогам дитини, коли ви знаходитесь в публічному місці. Намагайтесь не звертати увагу на те, що думають чи кажуть інші. Кожен, хто пам’ятає себе в батьківській ролі, може пригадати себе на вашому місці.  Не вдавайтеся також до боротьби за владу з вашою дитиною, демонструючи їй свою перевагу. Прояви сили по відношенню до дитини – фізичної чи моральної  (загрози, пригнічення) — покажуть їй, яким чином потрібно вирішувати конфліктні ситуації, або навпаки придушать в ній будь-яку ініціативу та здатність обороняти себе. Спокійна реакція на істерику покаже дитині, що ви контролюєте ситуацію.

Якщо дитина ще маленька, і істерика вже сильна, кращий спосіб заспокоїти – це взяти малечу на руки, обійняти її, показати їй ніжність і підтримку, винести з місця події, потроху відволікаючи її увагу.

 Якщо спалахи істерики доходять до піку, коли дитина починає бити людей або звірів, кидатися речами або верещати, також треба взяти її на руки та віднести в безпечне місце, де вона може заспокоїться. Скажіть їй чому саме вона тут («тому що ти вдарила бабусю»), а також, що вона залишиться тут, поки не заспокоїться.

 Старші діти іноді самі тікають в іншу кімнату. Дайте дитині побути наодинці з собою та заспокоїтися. Через певний час обговоріть з нею ситуацію, приймаючи її почуття («ти розлютився» або «засмутився»), м’яко вкажіть їй на те, в чому вона була не права («але кидати речі або битися не можна»), дайте їй можливий варіант вирішення ситуації (потрібно попросити …), якщо це можливо випробуйте адекватний варіант вирішення ситуації зараз (пішли попросимо разом).

Якщо у віці після 3-4 років ваша дитина все ще заходиться в серйозних істериках кожен день і відмовляється співпрацювати з будь-якого приводу, навіть для виконання звичних щоденних процедур (одягання або збирання іграшок), вам варто звернутися по допомогу до фахівця. Педіатр, невропатолог, психолог допоможуть вам переконатися, що фізичний або психологічний стан малюка не є причиною проблем малюка, а також допоможуть знайти шляхи вирішення щодо погашення спалахів істерик.