Сезонний грип — щорічне захворювання в епідемічний період, викликане типовими вірусами грипу, які зустрічаються серед людей. У північній півкулі сезон грипу зазвичай триває 3 місяці і припадає на період з жовтня до квітня, натомість у південній півкулі — з травня до вересня. Пандемічний грип — захворювання, що виникають кожні кільканадцять або кількадесят років у вигляді світових епідемій (пандемії), що викликаються новими, невідомими раніше серед людей, підтипами або варіантами вірусу, напр., т. зв. іспанка (у 20-х роках ХХ ст.). Інфекція поширюється дуже швидко — під час пандемії кількість захворювань у декілька разів вища, ніж під час звичайної епідемії сезонного грипу. Про оголошення пандемії вирішує ВООЗ на підставі географічного поширення інфікування новим типом вірусу, а не тяжкості перебігу грипу.
1. Етіологічний фактор: вірус грипу. Епідемічне захворювання у людей викликають типи А і В. Тип А поділяється на підтипи в залежності від антигенної специфічності 2 поверхневих білків — гемаглютиніну (Н) і нейрамінідази (N). Сезонний грип найчастіше викликають віруси підтипів H1N1 i H3N2 (у деякі сезони H2N2), рідше — віруси грипу В (у середньому 20 % захворювань). Вірус грипу А характеризується значною антигенною мінливістю, що створює ризик захворювання кожного року і необхідність щорічного оновлення складу вакцин. Серед людей за останні роки зареєстровано спорадичні випадки захворювань, викликаних вірусами пташиного грипу (потенційно пандемічні типи), обтяжених високим ризиком ускладнень і високою смертністю (переважно в Азії та Єгипті [H5N1], нещодавно у Китаї [H7N9]). У червні 2009 р. ВООЗ оголосила пандемію, викликану новим варіантом вірусу грипу H1N1pdm09 (попередня назва – A/H1N1v, т. зв. свинячий грип), який домінував у сезоні 2009/2010, майже повністю витіснивши попередні підтипи сезонного грипу. У наступних сезонах цей варіант зустрічається і надалі, хоча й у меншому відсотку. Сезони грипу є дуже мінливими.
2. Патомеханізм: віруси грипу А зв’язуються за посередництвом гемаглютиніну з епітеліальними клітинами верхніх і нижніх дихальних шляхів, а потім розмножуються в них, що призводить до набряку та некрозу епітелію трахеї, бронхів та бронхіол. Не виникає вірусемії, а загальні симптоми є наслідком дії цитокінів, вивільнених при запальній реакції. Винятком є позалегенева реплікація вірусу пташиного грипу підтипу H5N1. Цикл реплікації триває 6–12 годин. У порівнянні з типовими сезонними вірусами грипу, вірус A/H1N1pdm09 має більшу спорідненість до епітеліальних клітин нижніх дихальних шляхів, глибше проникає в дихальну систему та інфікує легеневі альвеоли.
3. Резервуар та шляхи передачі: віруси грипу А — люди, також деякі тварини (напр., свині, морські ссавці, коні, котячі, собаки, домашні та дикі птахи); інфекція поширюється повітряно-крапельним шляхом (можливе також зараження через контакт із інфікованими предметами). Пташиний грип: резервуар — хворий птах; зараження людини можливе через безпосередній, близький контакт із хворим чи мертвим птахом (дотик), вживання сирого або недостатньо термічно обробленого м’яса або сирих яєць хворих птахів.
4. Фактори ризику інфікування:
1) тривале перебування на близькій відстані (до 1,5–2 м) від хворого на грип бeз зaхисту (захисна маска для обличчя), будь-який контакт «обличчям до обличчя» без маски;
2) безпосередній контакт із пацієнтом або інфікованою особою, або із зараженими предметами;
3) недостатня гігієна рук;
4) доторкання інфікованими руками ділянки рота, носа та очей;
5) перебування у місцях значного скупчення людей у сезон захворюваності на грип.
5. Інкубаційний період та період заразливості: інкубаційний період триває 1–7 днів (у середньому — 2 дні). Період заразливості у дорослих — 1 день перед і до 5 днів після появи симптомів (іноді, навіть, до 10 днів), а в малих дітей — декілька днів перед і ≥10 днів після появи симптомів. Хворі з тяжкими порушеннями імунітету можуть виділяти вірус протягом декількох тижнів або місяців.
Кір
1. Етіологічний фактор: вірус кору.
2. Патомеханізм: вірус проникає у клітини епітелію верхніх дихальних шляхів та кон’юнктив → первинно розмножується у регіонарних лімфатичних вузлах та лімфатичній тканині → проникає у кров, викликає віремію та інфікує клітини лімфатичної системи усього організму, а також епітелій дихальних шляхів.
3. Резервуар та шляхи передачі: люди — єдиний резервуар; інфекція переноситься повітряно-крапельним шляхом та через контакт з інфікованими виділеннями (напр., секрет із дихальних шляхів).
4. Інкубаційний період та період заразливості: інкубаційний період до появи продромальних симптомів 8–12 днів (в середньому 10), до появи висипки — в середньому 14 днів (7–18 днів); висока інфективність— ризик захворювання після контакту у сприйнятливої до інфекції особи дуже високий. Пацієнт інфікує інших від моменту появи продромальних симптомів до 3–4 днів після появи екзантеми. Інфективність віруса зберігається у повітрі або на інфікованих поверхнях до 2-х год.
Свинка (епідемічний паротит)
1. Етіологічний фактор: вірус паротиту.
2. Патомеханізм: вхідні ворота інфекції — дихальні шляхи (початкова реплікація у клітинах епітелію дихальних шляхів) → віремія та інфікування багатьох органів та тканин (у т. ч. слинних залоз, ЦНС).
3. Резервуар та шляхи передачі: люди — єдиний резервуар; джерело інфекції — хворий або інфікована людина з безсимптомним перебігом, інфекція передається повітряно-крапельним шляхом, через безпосередній контакт, або посередньо через контакт з інфекційним матеріалом чи інфікованими предметами (кров, слина, спинно-мозкова рідина, сеча).
4. Інкубаційний період та період заразливості: інкубаційний період 14–24 дні (у середньому 16–18); пацієнт може бути джерелом інфекції від 7 днів перед і до 9 днів після появи набряку слинних залоз (вірус присутній у сечі до 2 тиж.).
Краснуха
1. Етіологічний фактор: вірус краснухи.
2. Патомеханізм: вхідні ворота інфекції — верхні дихальні шляхи, вірус проникає до регіональних лімфатичних вузлів, де проходить реплікація → спричиняє віремію та може інфіковувати більшість клітин та тканин (напр., лімфоцити, моноцити, кон’юнктиви, синовіальні оболонки, шийку матки, плаценту).
3. Резервуар та шляхи передачі: люди — єдиний резервуар; інфекція передається в основному повітряно-крапельним шляхом, також через безпосередній контакт із контамінованим матеріалом (в основному виділення верхніх дихальних шляхів, також сеча, кров, кал) та через плаценту (вроджена інфекція).
4. Інкубаційний період та період заразливості: інкубаційний період 12–23 дні (найчастіше 16–18); висока заразливість під час довшого або частого контакту з хворим (також у безсимптомних випадках) від 7 днів перед і до 6 днів після появи висипання. Інфікування плоду відбувається у період первинної віремії у вагітної — ризик 85–100 %, якщо висипання у вагітної протягом перших 12 тиж. вагітності, 54 % — від 13 до 16 тиж., 25 % від 17 до 22 тиж. Ризик інфікування плоду під час реінфекції існує, але є дуже низьким. Діти із синдромом вродженої краснухи дуже довго виділяють вірус із сечею та через дихальні шляхи, навіть >12 міс. (50 % до 6 міс., окремі до 2 років).
Оперізуючий герпес
1. Етіологічний фактор: вірус вітряної віспи та оперізуючого лишаю (VZV).
2. Патомеханізм: вхідні ворота інфекції: верхні дихальні шляхи та/або кон’юнктиви → проникає до регіональних лімфатичних вузлів та через декілька днів до печінки і селезінки (реплікація) → віремія та інфекція епітеліальних клітин шкіри та слизових оболонок (а також багатьох інших тканин та органів) → переховується у клітинах спінальних гангліїв (через декілька років може реактивуватися у вигляді оперізуючого герпесу).
3. Резервуар та шляхи передачі: люди — єдиний резервуар; джерело інфекції — хворий на вітряну віспу, рідше — на оперізуючий герпес; інфекція передається повітряно-крапельним шляхом, через безпосередній контакт та через плаценту.
4. Фактори ризику (тяжкого перебігу та ускладнень): вік >20 років; вагітність, особливо ІІ та ІІІ триместр (тяжка пневмонія, смерть); імуносупресія, у т. ч., тривала кортикотерапія (>1 мг преднізону/кг маси тіла/добу ≥14 днів) та суттєві дефіцити клітинного імунітету (тяжкий перебіг, смерть); новонароджені, матері яких захворіли на вітряну віспу (поява висипання) протягом 5 днів перед пологами або до 48 год після них (тяжкий перебіг, смерть).
5. Інкубаційний період та період заразливості: інкубаційний період 10–21 день (у середньому 14; у новонароджених та немовлят коротший; в осіб із імуносупресією довший — до 35 днів); заразливість для контактних осіб дуже висока (під час домашніх контактів >90 %), починаючи з 48 год перед появою вітрянкового висипання до підсихання (вкривання струпами) останніх пухирців (зазвичай ≈7 днів); новонароджені та немовлята із синдромом вродженої вітряної віспи не інфікують контактних осіб.
Інфекційний мононуклеоз
1. Етіологічний фактор: у 90 % випадків типового мононуклеозу вірус Епштейн-Барр (ВЕБ [EBV, родина Herpesviridae]).
2. Патомеханізм: вірус проникає у клітини епітелію горла → інфікує В-лімфоцити, завдяки яким поширюється по всьому організмі (трансформація В-лімоцитів у безсмертні плазматичні клітини, стимуляція поліклональної продукції гамаглобулінів, які визначаються у вигляді неспецифічних гетерофільних антитіл) → активовані В-лімфоцити стимулюють проліферацію Т-лімфоцитів (які відповідають за збільшення лімфатичних вузлів, мигдаликів, селезінки та печінки). Після первинного інфікування ВЕБ (EBV) залишається в організмі у латентній формі у В-лімфоцитах та епітеліальних клітинах ротової порожнини; реактивація може призвести до моноклональної, неконтрольованої лімфопроліферації.
3. Резервуар та шляхи передачі: люди — єдиний резервуар; джерело інфекції — хвора або інфікована людина (вірус виділяється зі слиною, після первинного інфікування періодично виділяється протягом усього життя). Інфікування через контакт зі слиною (необхідний близький контакт, напр., поцілунок) та забруднені нею предмети (найчастіше через обмін шматочками їжі, пиття з однієї склянки або пляшки); можливе також через переливання крові, пересадку кісткового мозку або солідних органів.
4. Інкубаційний період та період заразливості: інкубаційний період 30–50 днів; низька заразливість (необхідний безпосередній контакт зі слиною хворого) зберігається 6 міс., у деяких випадках до 1,5 року.
Туберкульоз
Туберкульоз (ТБ) – це інфекційне захворювання, що поширюється повітрям при вдиханні дрібних частинок, які виділяє інфікована людина при кашлі або чханні.
Інфекція, в основному, вражає легені. Але також може вразити будь-який інший орган або систему організму, зокрема залози шлунково-кишкового тракту, кістки та нервову систему.
Туберкульоз – це серйозне захворювання, але його можна вилікувати за допомогою правильно підібраного курсу протитуберкульозних препаратів.
Симптоми туберкульозу.
До типових симптомів туберкульозу належать:
– постійний кашель, що триває понад три тижні, зазвичай з мокротинням та, можливо, з домішками крові у мокротинні;
– втрата ваги;
– нічна пітливість;
– лихоманка;
– втома, слабкість;
– втрата апетиту;
– набряк шийних лімфовузлів.
Якщо у Вас є кашель, що триває понад три тижні, або мокротиння з домішками крові, необхідно звернутися до свого лікаря.
Що викликає туберкульоз?
ТБ – це бактеріальна інфекція.
ТБ, який вражає легені (туберкульоз легень), є найбільш заразною формою захворювання. Інфекція, як правило, поширюється тільки після тривалого контакту з хворим, у якого є бактеріовиділення.
У більшості здорових людей жодних симптомів захворювання не спостерігається завдяки тому, що природний захист організму від інфекції та хвороби (імунна система) вбиває бактерії.
Іноді імунна система не може знищити бактерії, але може запобігти їх поширенню в організмі.
У разі, якщо немає ніяких симптомів захворювання, але бактерії залишаються в організмі, спостерігається латентна форма захворювання. Людей з латентною формою туберкульозної інфекції не вважають хворими на туберкульоз, і вони не заразні для інших.
Якщо імунна система не може боротися з інфекцією або людина вже інфікована, туберкульоз може вразити будь-які органи та системи організму, але найчастіше – легені. Симптоми розвиватимуться протягом декількох тижнів або місяців. Таке захворювання називається активним туберкульозом.
Латентний туберкульоз може перейти в активну форму ТБ на пізнішому етапі, особливо при послабленій імунній системі.
Лікування туберкульозу.
При відповідному лікуванні, туберкульоз майже завжди можна вилікувати. Необхідно пройти курс лікування протитуберкульозними препаратами, як правило, протягом шести місяців.
При лікуванні використовують різні протитуберкульозні препарати, тому що деякі форми туберкульозу стійкі до певних протитуберкульозних препаратів.
Якщо пацієнт має форму туберкульозу з множинною лікарською стійкістю, необхідно застосовувати лікування шістьма або більше препаратами.
Якщо у пацієнта діагностували туберкульоз легень, він може бути заразними протягом двох-трьох тижнів від початку курсу лікування.
Зазвичай протягом цього часу пацієнт не повинен бути ізольованим. Але дуже важливо прийняти основні запобіжні заходи, щоб зупинити поширення інфекції серед рідних та друзів.
Необхідно:
– не ходити на роботу, не відвідувати школу або інститут, доки спеціалісти, що проводять лікування туберкульозу, не дозволять пацієнту повернутись до виконання своїх обов’язків;
– завжди прикривати рот при кашлі, чханні або під час сміху;
– ретельно утилізовувати будь-які використані серветки у запечатаному пластиковому пакеті;
– регулярно провітрювати приміщення, відкривати вікна, щоб забезпечити приплив свіжого повітря до тих місць, де хворий проводить свій час;
– не спати в одній кімнаті з іншими членами сім’ї.
Якщо Ви перебуваєте в тісному контакті з хворим на туберкульоз, потрібно зробити відповідні дослідження, щоб дізнатись чи Ви також інфіковані. Дослідження можуть включати рентген грудної клітки, аналізи крові та пробу Манту.
Вакцинація проти туберкульозу.
Вакцина БЦЖ забезпечує захист від туберкульозу і рекомендується для немовлят, дітей та дорослих у віці до 35 років, які мають ризик захворювання на туберкульоз.
Вакцину БЦЖ не використовують, зазвичай, для людей старше 35 років, оскільки немає жодних доказів того, що вона працює в цій віковій групі.
До груп ризику належать:
– діти, які живуть у районах з високим рівнем захворюваності на ТБ;
– люди, що мають близьких членів родини з країн з високим рівнем ТБ;
– люди, що збираються жити та працювати з місцевими жителями протягом понад трьох місяців у районах з високим рівнем захворюваності на ТБ;
Якщо Ви – медичний працівник і мали контакт з хворими на ТБ або з клінічними зразками від хворих пацієнтів, Вам також необхідно зробити щеплення від туберкульозу, незалежно від віку, якщо:
– Ви не були раніше вакциновані (у Вас немає шраму від БЦЖ або відповідної документації про вакцинацію);
– результати проби Манту або інтерферон гамма реліз аналізу (ІГРА) крові – негативні.
Країни з високим рівнем захворюваності на ТБ
До континентів та країн з високим рівнем захворюваності на ТБ належать:
– Африка – зокрема, країни Африки на південь від Сахари і Західна Африка;
– Південно-Східна Азія – в тому числі Індія, Пакистан, Індонезія та Бангладеш;
– Росія;
– Китай;
– Південна Америка;
– країни західної частини Тихого океану – в тому числі В’єтнам, Камбоджа та Філіппіни.